Як виникла ідея привезти Вифлеємський вогник до Австрії?

Ідея щодо різдвяного символу миру виникла в останні роки недавньої епохи Холодної війни. Тоді Схід та Захід були двома могутніми ворожими блоками, що протистояли одне одному, взаємною загрозою, що підсилювалася гонкою озброєнь. США із їхніми європейськими союзниками в НАТО, комуністичний радянський Союз з центральноєвропейськими країнами Варшавського договору і поміж ними маленькі нейтральні держави Австрія та Швейцарія та позаблокова Югославія під керівництвом президента Тіто.

Посередині Європи, особливо драматично та брутально в Німеччині, впала залізна завіса з усіма її колючими дротами та замінованими зонами у смертних смугах. Тоді ще ніхто не здогадувався, що вже через три роки , під тиском наростаючого прагнення свободи у сателітах Москви та зумовленої системою економічної катастрофи, комуністична влада впаде.

В Австрії поділ Європи відчувався особливо. На Півночі закінчувався західний світ, вже тут ти стояв справді перед залізною завісою. Поїздка в сусідню країну, що завжди була дещо пригнічуючою, була можлива тільки з візою та за умови проходження до неможливості педантичного митного контролю. В комуністичних країнах таємні служби були всюдисущими. Наприклад, якщо хтось ночував в готелі у Празі чи їв у ресторані для туристів, то він мусів рахуватися з тим, що його розмови будуть підслухані через заховані мікрофони.

Поділ Європи на два ворогуючі табори був для людей відчутним та відомим. Люди прагнули кінця цього поділу, але в 1986 ніхто не вірив в те, що вже за декілька років ця мрія здійсниться.

Папа Римський Іван Павло ІІ, який родом з Польщі, грав у цьому міжнародному становищі особливу роль. Він багато зробив для падіння комуністичного режиму. Осінню 1986 року він запросив представників різних регіонів світу в Асізі( місто в Італії) для спільної молитви за мир. Ця церква стала місцем цієї історичної зустрічі, тому що життя та погляди Франца Асизького, середньовічного Святого збігаються з основними цінностями багатьох регіонів.

Знаходячись під впливом цих подій, осінню 1986 року ми вирішили як тему для наших різдвяних передач вибрати тему прагнення миру. Гельмут Обермаєр , сьогоднішній регіональний директор, згадав під час однієї автопрогульки через сонячну осінню Австрію про ініціативу однієї слухачки, яка була пов’язана з великою кількістю відвідувачів на Святу вечерю у Лінці, коли люди вносили свої пожертви на користь неповносправних дітей і молоді у скрутному становищі. Тоді жінка запропонувала роздавати гостям нашої різдвяної студії вогник для різдвяної ялинки.

Вогник є чи не найбільш промовистим різдвяним символом , не тільки в звичаєвості а й в біблійних пророцтвах. Мир для людей на землі є частиною різдвяної звістки – мир, який так усім потрібний. Отже різдвяне світло виражає тугу за миром та обіцянку миру для людей на землі

«Вогник є символом миру – вогник є світлом миру». З цими думками Доктора Гельмута Обермаєр ідея Вогню Миру окреслилась. Коли ми запалюємо вогник миру, то це мусить відбуватися в тому місці, де ангели пообіцяли людям мир, а саме у Вифлиємі. Вогонь Миру з студії ОРФ мусить бути Вогнем із Вифлиєму. Якщо він є з того місця, звідки і походить, а саме з місця народження Христа, то тоді і звістка миру буде сприйнята краще.

Після того як акція « Світло у темряві» стала місією для дітей, що знаходяться у скрутному становищі, вогник Миру у Вифлиємі мусіла запалювати саме дитина з Австрії, яку б супроводжувала уся телевізійна команда. Тоді Обермаєр почав думати над конкретним здійсненням цього задуму.

Так і народилася акція «Вифлиємський Вогонь Миру» , що набула надзвичайно великого поширення.


Чи очікували Ви підтримки з боку скаутських організацій?

Коли все тільки починалося, ми взагалі не могли оцінити як акція буде сприйнята.


Чи очікували Ви такого розмаху, якого зараз набрала акція?

Акція ОРФ «Вифлиємський Вогонь Миру» є історією успіху, про яку ми, тоді в 1986 році, навіть не мріяли. Тоді йшлося про акцію, яка відбудеться лише в Австрії. Але тепер, коли в багатьох країнах мільйони людей перейняли традицію, а численні групи людей та організації поширюють вогонь, іноді навіть видаючи акцію за свою власну, ми можемо говорити про три вирішальні причини такого успіху: походження з Вифлиєму, простота та самобутність символу і активний елемент передачі вогню далі.

Ніхто не може точно сказати, куди точно потрапляє вогонь. Як він потрапляє у найвіддаленіші куточки континенту і як цей новий звичай міг так широко розвинутися за 22 роки. Але це і є основною рисою звичаїв. Якось тодішній інтендант ОРФ студії Ганс Лепольдзедер вже пророкував у книжці, приуроченій 5 – річному ювілею акції:

«Коли Вифлиємський Вогонь стане новим різдвяним звичаєм, витримавши роки, то ще через десять років цей звичай стане невід’ємною частиною Різдва. Напевно. Невід’ємним це стане тоді, коли кожен приноситиме в свій дім Вогник Миру, щоб пов’язати його з Вифлиємською зіркою. Іноді події виникають без жодної історії, легенди, знань походження, розвитку, задіяних. Схоже може статися і з Вогнем Миру. Багато людей сприяли проведенню акції, хтось бере участь ще з самого початку, щоб дозволити цій ідеї окреслитись та бути втіленою у життя. … Вифлиємський Вогонь Миру лише тоді стане різдвяним звичаєм, коли імена ініціаторів будуть забуті чи взагалі зникнуть…»

В багатьох регіонах це фактично стало різдвяним звичаєм – приносити додому вогонь. Багато молодих людей з Австрії вже не сприймають Різдво без Вогню. Це для них зрозуміло.

Звичайно в тому, що ідея Вифлеємського Вогню Миру була так швидко поширена, потрібно завдячувати ЗМІ, передусім телебаченню та радіо, але також і газетним статтям. Також це було важко привезти Вогонь в Австрію без літака або передати цей світлий символ у численні країни без поїздів чи автомобілів. Але акції, за якими не стоїть глибока ідея, швидко гаснуть, вони схожі на запалене сіно,що швидко гасне, а не на вогонь, що горить на Різдво.

Вогонь миру є своєрідним Дякую людям, що підтримують акцію « Світло у темряві». Пастухи, яких перестрів ангел та повідомив про народження Христа, поспішали до нього, щоб принести подарунки дитині, які і є світлом цього світу. Так само люди в наш час через свої пожертви на користь акції « Світло у темряві» приносять подарунки для скривджених, для наших найменших братів та сестер, як їх називає Ісус у своїй проповіді про Страшний Суд. Як символ та спогад про Вифлеємські ясла горить Вогонь Миру. Також цей зв'язок підкреслюється вибором дитини доля запалення Вогню. Це дитина, яка має відзначитися особливою діяльністю або вчинком.

Світло та вогонь є особливими символами. Тим більше у наших широтах, де тижнями темна ніч є довшою за світлий день, а звичаї та традиції виражають людське бажання світла.

Світло та Різдво є нероздільно пов’язані одне з одним. В пролозі Євангелія від Івана, євангеліст пише про Месію та Івана Хрестителя: « був один чоловік, що від Бога був посланий, - йому йменні Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ…»

Коли в найтемніші період року бажання світла та тепла є найбільшим, тоді запалюються свічки, що нагадують про світло, яке прийшло у світ з народженням Ісуса. Саме з цією символікою пов'язаний Вогонь Миру. Він говорить про те, що Ісус народився у Вифлиємі. Як « звичай світла» він надзвичайно підходить тому відчуттю життя, яке є присутнє у людей темною зимою.

Ідея про те, щоб на великі свята приносити із церкви з собою вогник не є новою. Наприклад у Вірменії, найдревнішій християнський країні світу, люди вже довгий час мають звичай приносити додому вогник у лампадках. Також в багатьох регіонах Австрії, у великодню ніч люди запалюють свічки до Благодатного Вогню та несуть у свої домівки.

Наш Вогонь Миру не походить з якоїсь церкви, а привезений звідти, де велика зірка та лампадки позначають місце, де згідно християнських переказів дві тисячі роки тому народився Ісус. Вифлиєм є певно основною причиною того, що наш Вогонь приваблює таку кількість людей. Звичайно потрібні зусилля та старання для того, щоб привезти Вогонь з Вифлиєму через Тель – Авів у Лінц. Тому ми висловлюємо подяку австрійським авіалініям не тільки за те, що безкоштовно надає місця в літаку дитині і всій команді, тим самим дає нам можливість як організаторам поїздки провести акцію без зайвих витрат, а й за те, що як туристичне бюро дбає про наше перебування в Ізраїлі. Особливе дякую за те, що вони взагалі дозволяють перевозити нам вогонь у літаку. Таке дозволено лише, якщо будуть дотримані спеціальні заходи безпеки. Тоді ми можемо гарантувати, що вогонь, який ми передаємо є тим самим вогнем з місця народження Ісуса. Коли Вогонь йде від людини до людини, то він залишається тим самим вогнем, який нагадує нам про події Святої Ночі.

Тут ми мусіли б відповісти на постійну критику, яка говорить про те, що не можна привозити Вогонь Миру з того регіону, де звичними стали нетерпимість та збройні сутички. Проте Вогонь Миру не є магічним дивосвітлом, при встановленні якого відразу настане злагода. Він має нагадувати про різдвяну вістку миру та про наш обов’язок зробити щось для миру. Ангели сповістили новину про мир для людей на землі, в час та у світі , який не менш « мирний» ніж сьогоднішній. В християнському розумінні Ісус прийшов в цей світ, щоб любов’ю подолати ненависть. Цю місію він виконав через своє життя та страждання на хресті. Ще у Гетсиманському саду Ісус сказав до Петра, що вихопив свій меч проти солдатів, : « Сховай свого меча в його місце…»

Послання миру є закликом подолати зло, війну, ненависть та помсту. Для своєї законності воно не потребує мирної ситуації. Тому те, що Вогонь миру привозиться з неспокійного Вифлиєму, зовсім не є суперечністю. Коли Вогонь Миру нагадує нам про народження Ісуса, то він аж ніяк не має походити з Марселю, Риму, студії ОРФ чи ще й якогось міста, де панує більша згода аніж у Вифлиємі.

Третім важливим фактором є передача Вогню. Як вже було сказано, в тому, що люди беруть вогонь з якогось визначеного міс ця немає нічого своєрідного. Але Вогонь передається від людини до людини. Потяги та співробітники австрійської залізничної спілки транспортують вогонь і його можна взяти на вокзалі, філіях Червоного Хреста чи спілки Самаритян, так само як і в церквах. Скаути, пожежні команди та інші організації розносять його людям. Це було би замало просто взяти десь вогонь ,щоб ним запалити свічки на ялинці чи запалену ним свічку поставити на підвіконня як символ побажання миру.

Це мусить переходити з рук у руки. Так як світло передається від людини до людини, так само і мир має приходити від одної людини до іншої. Світло нагадує нам про те, що всі ми зобов’язані зробити щось для миру. Цю місію, цю суть Вогню Миру передаємо ми також і по радіо і телебаченню. Ми пояснюємо цю місію відомим людям, яким ми передаємо Вогонь. Передача політикам, людям які можуть зробити щось для миру на міжнародному рівні, дає нам можливість познайомити їх з біблійним походженням миру. Тому Вогонь має своє місце і в державних секретаріатах.

Знову й знову люди розповідають як вони за допомогою Вогню шукали і знайшли примирення. Посварені сусіди знову помирилися після того як один з них прийшов до іншого із вогником. У сімї налагоджуються зіпсовані відносини. Звичайно сам Вогонь Миру не має на це впливу. Він був просто певною спонукою зробити щось для того, щоб перебороти незгоду та суперечки, а саме просто підійти до ближнього та подати йому руку.

Всі ці причини можна звести до спільного знаменника: Вифлеємський Вогонь Миру, тому вже 20 років поспіль є таким позитивом для людей, тому що він тісно пов'язаний з усіма різдвяними подіями. Він символізує світло, що прийшло у світ і починаючи із Віфлеєму запалало у всьому світі. Так само як і вчення Ісуса вимагає не пасивного слухання, а активних дій, так і Вогонь як різдвяний символ активно розповсюджується серед людей і може принести ї м радість.


Як Ви оцінюєте роботу українських пластунів у поширенні Вогника у Центральній та Східній Європі?

Скаути, як світова спільнота, є з 1989 року по всій Європи одною з основних опор акції «Вифлеємський Вогонь Миру». Скаути привезли Вогонь навіть до Північної Америки. Поміж тим в проведенні акції задіяні скаути з Близького Сходу – з Йорданії, Ізраїлю, а також з палестинських автономних областей. Те з яким настроєм буде розповсюджений вогонь і як саме буде висловлене побажання миру є дуже важливим. Саме у східноєвропейських країнах після падіння залізної завіси Вифлеємський Вогонь став важливим символом примирення. Символом здобутої свободи, оновленого добросусідства, відкритого мислення, символом простягненої руки для примирення задля збереження миру.

Українські пластуни вже 10 років активно беруть участь у розповсюдженні Вогню та переводять акцію у свій особливий спосіб, таким чином доносячи до людей головну ідею Вогню Миру.


Чи може такий факт, що навколо ідеї Вогника гуртуються не лише католики, а й православні християни – свідчити про хороший і довготривалий діалог конфесій до примирення?

Цього я не можу оцінити. Але я справді радий, що кожного року Вогонь з місця народження Ісуса зігріває серця людей різних конфесій.


Які проблеми і перешкоди виникали під час того коли Вогник вперше привезли до Австрії?

Зараз ми зовсім не хочемо про це згадувати. Тому що незважаючи на все захоплення нашою ідеєю тоді в 1986, практичні питання її реалізації залишалися відкритими. Якби хтось здогадувався, як насправді буде важко запалити Вогонь у гроті, де народився Ісус, паралельно знімаючи це все на камеру, привезти його в Австрію літаком і потім далі розповсюджувати його. Напевно ніхто б не наважився на таку сміливість. Для зйомок у гроті потрібно було дістати багато різних дозволів, а в літаках та поїздах не можна транспортувати лампадку з вогнем. Але знайшлися партнери, які підтримали нас і були готові допомогти нам у подоланні цих перешкод.

Зимового грудневого дня одна із співробітниць ОРФ разом із всією знімальною групою вирушила в дорогу, навіть не здогадуючись які бюрократичні перешкоди чекають на неї.

Хто вперше прибуває в чужу країну, не будучи туристом і не знаючи мови( в цьому випадку гебрайської чи арабської) той на власній шкірі відчує що означає почувати себе чужим. Те що ми зі всім своїм телевізійним спорядженням змогли зайти до гроту, де народився Ісус, стало можливим тільки завдяки маленькому різдвяному чуду в особі одного режисера з ізраїльського телебачення.

В подальші роки у Вифлеємі за його сприяння постала вже ціла мережа, що значно полегшило нашу місію. Він християнин і допомагав при різних важких обставинах. Так наприклад, його син, а вже роками пізніше дочка сина передавали Вогонь Миру австрійським дітям.


Я розумію, що у Австрії передача Вогника – це вже національна традиція, що робити іншим країнам, щоб ця прекрасна акція закоренилась і у них?

Думаю, основним є те, щоб Вогонь отримало якомога більше людей і таким чином християнське послання миру та свята було передано далі. Важливим є також паралельне висвітлення акції у ЗМІ.


Як Ви думаєте, акція яка була придумана ще 22 роки тому зараз набирає рис більше світської, чи церковної?

Вона сповіщаю про різдвяну злагоду, нагадує про звістку ангелів. Це і є з завданням Вогню Миру і акції відповідно.


Пане Гартль, розкажіть нашим читачам трохи про себе. Чи не розчарувались Ви у проведені цієї акції за стільки років? Чи змінив Вифлеємський вогник Вас?

Це було в грудні 1986 року, коли тодішній регіональний інтендант Ганс Леопольдзегер закликав мене до свого кабінету. Я тоді вже тиждень був на посаді голови служби інформаційних передач ОРФ. В мене в голові знову і знову проносилась думка про те, що саме за прохання має до мене шеф.

«Слухай, ми тут маємо одну нову акцію, Вифлеємський Вогонь Миру. Потім цей Вогонь ми будемо роздавати нашій публіці на Різдво. Я думаю, вона сприйметься добре. Подумай над цим» . Ось так і повідомили мене про нову ідею у зв’язку з нашою акцією « Світло у темряві». Це була моя перша зустріч з Вогнем. Чесно кажучи, в перший момент я не міг оцінити того, як саме нова традиція нашої студії буде сприйнята нашими слухачами та слухачками.

Але вже на Святий вечір виявилося, що ледве не містичне передчуття нашого інтенданта в який раз не підвело його. Вогонь Миру вже в перший рік зігрів серця багатьох австрійців. Наш інтендант не помилився з тим, що зворушує і хвилює людей по всій країні.

Я ще досі маю перед очима картину того, як 24 – го грудня вже з самого ранку перед будівлею ОРФ утворився людський ланцюжок. Всі хотіли отримати Вогонь із Віфлеєму.

В нашому фойє панувала святкова тиша . Пахнуло Різдвом. І якраз тут всередині спалахнуло світло, що мало сповістити людям мир на Різдво. Люди стояли і зачаровано дивилися на засвічення Вогню, а потім обережно несли Вогник у зроблених власними руками лампадках.

Тоді нас не тільки здивувало, а й особливо зворушило те, що за Вогнем прийшли не тільки жителі Лінцу. Люди приїжджали з усієї Австрії, з різних ,навіть найвіддаленіших, регіонів, щоб познайомитися з новою різдвяною традицією. Вони несли його своїм родичам, друзям, близьким, йшли з ним на цвинтар.

Так само і мій Вогник загорівся, насамперед, на могилі мого батька, якого я втратив незадовго до Різдва. Вогник горів як Вогонь надії, який допомагає та втішає, коли тобі важко.

Тоді в 1986 ми навіть і не мріяли, що за декілька років акція набере таких масштабів і зігріє серця багатьох європейців і не тільки. Ми не думали, що наше дітище отримає тисячі крил та коліс, що в нього з’являться численні руки та ноги, які будуть поширювати Вогонь, що воно стане новим різдвяним звичаєм. Звичаєм, який ніби поєднує старе і нове. Нашій студії йдеться перш за все про те, щоб люди підхоплювали цей символічний жест і, щоб кожен зробив щось для згоди в сім'ї, партнерстві, спільноті та на роботі.

Тимчасом Вифлеємський Вогонь Миру вже став для багатьох людей невід’ємною частиною Різдва. Бути Відповідальним за цю акцію в Австрії є для мене не лише приємним завданням, але й зобов’язанням якомога частіше нагадувати про ідею нашого світлого різдвяного символу і відповідно підкреслювати її.

Тому для нас є важливим передавати Вогонь і відомим особам. Незабутніми є зустрічі з Папою Римськими Іваном Павлом ІІ та Бенедиктом ХVI, також з німецьким « мирним канцлером» Гельмутом Колем, з австрійським президентом Томасом Клестілем і Гайном Фішером, з представниками Європейського Союзу в Страсбурзі та Брюсселі.

Особливо зворушливою була поїздка з вогнем до Нью – Йорку в 2002 – му році, де він горів як пам'ять про загиблих внаслідок теракту 11 – го вересня 2001 – го року.

Десять років тому один хлопчик висловив декілька думок про Вифлеємський Вогонь Миру. Цей хлопчик паралізований, не може ні говорити ні ходити, але за допомогою спеціальних приладів він зміг викласти свої думки на папері: “ Символ різдвяної звістки миру для всіх людей має бути. Це було б чудово, якщо би я міг зробити щось для того, щоб створити світ без воєн, не розділений жодними конфліктами. Більше жодна людина не має померти від голоду чи воєнних сутичок.

Отже я хочу ще раз нагадати про те, що в перший святий вечір нової епохи людям було обіцяно мир. І я хотів би, щоб цей мир був подарований усім людям. Бажаю усім спокійних та радісних різдвяних свят.”

Ці зворушливі слова неповносправної дитини є для мене провідником в акції “ Вифлеємський Вогонь Миру”, мотивацією для подальшого розповсюдження Вогню.


Та як наша інтерв’ю буде надруковане у перед різдвяний час, що б Ви, користуючись нагодою, хотіли побажати українцям?


Як координатор акції “ Вифлеємський Вогонь Миру “, хочу подякувати усім людям в Україні, які підтримують цей різдвяний світлий символ з місця народження Ісуса у Вифлеємі.

Підтримують через свою участь у розповсюдженні Вогню, через його передачу іншим країнам і звичайно велике дякую всім тим, хто знаходить місце для Вогника у своєму серці. Щасливого Різдва, всього найкращого у 2009 — му році і мирного майбутнього!


Брали інтерв'ю: ст. пл.прих. Андрій Ковальов, ст.пл.вірл. Соля Кейван
Переклад з німецької: ст.пл.прих. Марічка Депутатова