Вже понад 20 років Вифлеємський Вогонь Миру зігріває у передріздвяний час серця людей. Його передають від ліхтарика до ліхтарика, від домівки до домівки, від серця до серця… Цей маленький вогник є більше, ніж просто іскрою, це - символ миру, добра та любові.

Не дарма така почесна місія передачі Вифлеєського Вогню належить скаутам, адже саме ми маємо бути прикладами, зразками для наслідування у своєму суспільстві. Тож, цього року делегація Пласту, найчисленніша за останні роки – аж 17 осіб,  теж вирушила в неблизьку дорогу до Відня. Шлях наш був нелегкий – ноги німіли від довгого сидіння в авто, згадувались усі навики з орієнтування на місцевості, щоб не заблукати на скомплікованих європейських автобанах, але воно було того варте – місто Відень зустріло нас чудовою погодою та привітними людьми. Незважаючи на тепло та розквітлі посеред грудня клумби усюди вже відчувається різдвяний настрій – у місті вирують різдвяні ярмарки, люди купують подарунки до свят, у повітрі пахне глінтвейном та смаженими каштанами. Ми теж відчули на собі цей передріздвяний дух, прогулявшись вечірнім (практично нічним) Віднем у переддень події, на яку, власне, ми приїхали.

У суботу, 13-го грудня, наша делегація прибула до місця передачі ВВМу – найбільшого протестантського собору цілої Австрії – церкви Густава Адольфа у 6-у районі Відня. Невеликий двір був ущент заповнений скаутами з різних країн: Німеччини, Франції, Словаччини, Хорватії, Іспанії, навіть з далеких Сполучених Штатів прибули представники. Українські пластуни одразу викликали зацікавлення оточуючих, бо ж усі слідкують за подіями в нашій країні – хтось менше, хтось більше, але усі знають, що у нас відбувається. Дуже приємно було чути від зовсім чужих людей слова підтримки. Хоча, ці люди, мабуть, і не є вже такими й чужими – потрапляючи у коло скаутів, особливо у такий час, відбуваєш себе серед однодумців, наче ти їх знаєш уже не перший рік. У всіх на устах було слово «Україна», навіть священик на урочистості окремо згадав Україну і побажав нам миру.

Рівно о 14 годині, як і було заплановано, дійство передачі Вогню розпочалось. Церква була вщент наповнена скаутами, аж під сам верх. Представники країн, що мали виголошувати промову та запалювати свій ліхтар, заходили урочисто в храм із прапорами своїх країн та займали почесні місця. Після коротких привітальних промов організаторів священики різних конфесій провели невеличке Богослужіння. Далі розпочалось найцікавіше – саме передача Вифлеємського Вогню Миру представникам різних скаутських організацій. Це короткий, але дуже хвилюючий момент, коли ми запалюємо пластову лампадку та виголошуємо коротеньку молитву, і увага усіх присутніх звернена тільки на нас. В такий момент відчуваєш, яка насправді велика відповідальність лежить на тобі, адже ти не просто читаєш 2 речення з листочка, а представляєш усю організацію та країну перед світом.

Після офіційної частини заходу організатори частували усіх присутніх гарячим пуншем, скаути спілкувалися, обмінювались контактами і зав’язували нові знайомства. Ми зігріли дворик церкви своїм співом – пісня Вифлеємського Вогню стала нашим прощанням із цими чудовими людьми та містом, яке, сподіваюсь, за рік знову гостинно нас прийме на це велике скаутське передріздвяне дійство.

Тож, готуйте лампадки, Вогонь вже зовсім скоро прибуде в Україну і, сподіваюсь, принесе нам трошки більше віри, надії та любові… і миру.