23 грудня завершився марафон Вифлеємського Вогню Миру до країн Прибалтики. Як завжди, подорож пластунів до Прибалтики видалась цікавою, захоплюючою, насиченою цікавими зустрічами, новими знайомствами, спілкуванням із старими на новими добрими друзями та просто осяяною теплим світлом Вифлеємського Вогника та передчуттям прекрасного свята Різдва Христового, яке кожного року приносить із собою лампадка з Вифлеємським Світлом.

Цього року акція передачі Вифлеємського Вогню Миру, має набагато більше символізму і значення ніж в попередні роки. В цьому році, ми, як ніколи раніше усвідомили значення цього короткого, такого банального, але, як виявилося, такого потрібного і жаданого слова «мир». Відповідно і передання Вифлеємського Вогню Миру відбувається цього року в особливо зворушливий спосіб, часом із сльозами на очах. Особливо, коли представники української діаспори, які, звісно, хочуть якнайбільше почути про те, що у нас відбувається з перших вуст, розпитують деталі, співпереживають, чи, коли іноземці, з якими нам випало поспілкуватись, на завершення розмови переважно дякують за те, що ми (українці) обороняємо їх спокій і кажуть, що моляться за нас і бажають нам перемоги, чи, коли в католицькому храмі у Ризі, отці моляться під час екуменічної служби за мир,  або, коли в чудовій церковці в Талліні, пан Анатолій Лютюк, починаючи екскурсію каже: «А ось тут от є ваш товариш», і повернувшись, ми бачимо фото світлої пам’яті друга Віктора Гурняка із запаленою свічечкою поруч…

Це був тяжкий рік. Чи не найтяжчий за всю новітню історію нашої країни. Багато хто в цей рік, знайшов вічний мир і спокій, більшість усвідомили справжню вагу миру. Поки ми збирали учасників делегації, доводилося чути багато докорів, і ще більше докірливих натяків проте, що ті гроші, що ми витратили на поїздку треба краще було б перерахувати на потреби армії і що зараз не найкращий час «мандрувати Європою». Ми знали тоді, що це не так, а по поверненні тисячу разів переконалися в тому, що подібні поїздки із зустрічі з українцями світу зараз є як ніколи на часі, бо саме зараз нам треба бути як ніколи раніше єдиними.

Хочеться подякувати людям завдяки яким подорож мала місце бути, це пані Ольга Берга та Український центр дітей та молоді в Латвії (Ukrainas centrs jauniešiem un bērniem Latvijā), культурно-освітнє товариство «Явір» у м. Єкабпілс (Латвія), Українська греко-католицька церква Матері Божої Триручиці та Центр Української Культури в Талліні (Естонія), пан Анатолій Лютюк, ст.пл. Ростислав Чикальський, ігумен Вільнюського монастиря Васильянського Чину св. Йосафата отець Вікентій Ясніцький, ЧСВВ, парох Церкви Пресвятої Трійці у Вільнюсі отець Павло Яхимець, ЧСВВ, а також всім решта причетним. Завдяки Вам світло Вифлеємського Вогника освітило хмарну Прибалтику і зігріло серця всіх, хто його потребував. Кажуть, що те, чим ми ділимося, зазвичай примножується, тож, несучи світові Світло миру і добра, дуже сподіваємося, що отримаємо мир на нашій землі.

Таїсія Наконечна